Шепетівчанин Андрій Казмірчук півроку командував розвідгрупою

Шепетівчанин Андрій Казмірчук з позивним «Тихон» у 2015 році перебував у зоні АТО, пройшов від Майорська до Зайцева Донецької області.

Свій позивний атовець отримав за ставлення до виконання завдань. Завжди відповідав: «Зробимо по-тихому».

— У 2015 році загинув мій товариш Андрій Молодика з села Велика Медведівка, — розповів Андрій. — Ми разом навчалися на трактористів. Його поховав, а згодом і сам пішов в АТО. Мене призвали під час 4-ї хвилі мобілізації.

Чоловік має найбільш мирні професії: будівельника та комбайнера. У зоні АТО шість місяців Андрій Казмірчук командував диверсійно-розвідувальною групою.

— Ми проводили розвідку території, викликали у разі необхідності вогонь на себе, щоб відкрити позицію ворога, — пригадав атовець. — Обмінювали заручників. Та найважче — забирати вбитих і поранених побратимів. Одного разу після бою на мундирі вбитого ДНРівця зірвали шеврони, а там інші з написом: «северофлотский моряк». Наш покійний командир тоді сказав: «Трактористи і комбайнери поклали моряків».

Андрій Казмірчук від побаченого та пережитого за вісім місяців у зоні АТО повністю посивів. З 16 чоловік його групи живими нині залишилось четверо розвідників.

— Ми — «нічні гості», — каже Андрій. — Бувало по три дні не поверталися із завдання, перебували на окупованій території. Перше правило розвідника — обережність. Після того, як одного разу вогонь накрив нашу групу, ніколи не ходили за визначеним заздалегідь маршрутом. Свідомо відхилялись від нього, до того ж, йшли ближче до лінії розмежування зі сторони ворога, так виявилося надійніше. На завданні завжди думаєш не за власне життя, а за безпеку групи, щоб всі повернулися живі.

Окрім тривожних ночей, розвідник пригадав складні побутові умови.

— На місці дислокування під час обстрілів розбили трубопровід. Води питної взагалі не було. Привозили КамАЗ п’ятилітрових бутлів, їх вистачало на три дні. Для прання збирали дощову воду, а для гігієни — витиралися вологими серветками, які привозили волонтери. Борода відросла майже до пояса, коли прийшов у відпустку діти не впізнали.

Після контузії атовець повернувся додому в село Лавринівці Шепетівського району. Чоловік із дружиною виховують трьох синів.

— Працюю на комбайні, збираю зерно, — додає герой. — Це те, що люблю робити.

Після зони АТО незвична була нічна тиша, тому не міг спати та пристосуватися до мирного життя.

— Для мене найкращим психологом стала родина, — ділиться Андрій Казмірчук. — Нині думаю за долю своєї сім’ї, інше — не хвилює. Не хочу, щоб дітям коли-небудь довелося брати зброю в руки і побачити хоч дещицю того, що бачив я за вісім місяців.

Андрій Казмірчук нагороджений медалями та грамотами.


Поділитися посиланням



Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *


Теґи публікації



Вам також може бути цікаво:



Читайте у цій рубриці: