Повернулися хлопці додому

Минув рік, і у бригаду тактичної авіації імені Петра Франка, що у м. Старокостянтинові Хмельницької області, повернулися військовослужбовці, котрі були відряджені до підрозділів Сухопутних військ Збройних Сил України. На разі хлопці приступили до виконання своїх посадових обов’язків вже, так би мовити, у мирному часі.

По прибутті у рідну частину з ними зустрілися начальники служб, психолог бригади, вони проходять медичні огляди. Загалом, відбувається період адаптації. З трьома з них я зустрівся і вони погодились на коротеньку розмову-інтервʼю.

Атовські шляхи наших хлопців майже однакові — прибули у один підрозділ, згодом були переведені у інший і т.п. Місця дислокацій підрозділів звісно ж розкривати не варто, тож по-військовому лаконічно просто — перебували у районі проведення АТО.

Технік групи ремонту радіоелектронного обладнання технічно-експлуатаційної частини старший прапорщик Олександр Шеремета:

— Перебуваючи на посаді командира взводного опорного пункту мав за обов’язок знати усю бойову техніку та озброєння. Власне кажучи, ніякої роботи не цурався. Потрібно було копати окопи — копав, рубати дрова — рубав. ТАМ така обстановка, що нема часу ЗВИКАТИ до бойових дій. Але сутність людини така, що майже відразу адаптуєшся до стрілянини, виття мін та снарядів. І ще одне — війна не терпить слабаків! Варто лише у чомусь дати слабинку і все … воїна з тебе не вийде. У відрядження попросися добровільно, бо знаю, що для України зараз настали нелегкі часи. А який я українець без України?

Головний сержант пожежного підрозділу старший сержант Анатолій Бриляк:

— Коли стало відомо, що певна кількість військовослужбовців бригади буде відряджена до району проведення АТО, то довго не вагався. Сказав собі, що я потрібен ТАМ. Був і кулеметником, і гранатометником. Головне на війні — мати серед друзів тих, хто стане чи за, чи перед тобою і бути готовим зробити те ж саме. Військове братство — воно навіки, адже сьогодні ти з ним у одному окопі, а завтра — у різних областях України, але коли потрібно буде — побратим прийде на допомогу.

Стрілець-зенітник зенітного взводу підрозділу охорони рядовий Віктор Щегольков:

— Як у рідному підрозділі охорони так і в підрозділі Сухопутних військ мав справу з «важким» озброєнням. ДШК (кулемет Дєгтярьова-Шпагіна) — штука нелегка, як за вагою, так і за ефективністю огню. Різниця лише у тому, що у мирний час стрільба здійснюється лише по мішенях. Чи важко на війні? Чесно кажучи, нема часу над цим роздумувати. Мусиш звикати і терпіти. Закон війни такий, що або ТИ, або — ТЕБЕ.

Ось така у нас вийшла розмова з атовцями. Хтось чекав розповіді про героїчні подвиги під градом куль? Ні, не вийшло. Переді мною сиділи звичайні чоловіки у камуфльованих одностроях. Вирізняло від решти їх одне — вони воювали за Україну.


Поділитися посиланням



Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *


Теґи публікації



Вам також може бути цікаво:



Читайте у цій рубриці: