Як воно бути волонтером та збирати гроші?
З колегою Іриною Погребняк долучилися до волонтерської акції допомогти 3-річному шепетівчанину Владику Воробею зібрати кошти на лікування.
Зізнаюся чесно, що вперше після піонерсько-комсомольського минулого взялися за громадську роботу. Але бажання допомогти дитині виявилося сильніше, ніж внутрішнє упередження, і «пішли в люди».
Я нікого не хочу оцінювати, кожен діє, як підказує совість і власний гаманець, але разом люди можуть зробити багато. Принаймні, подарувати дитині шанс на одужання.
Збирати кошти, справді, морально важко. Не знаю чому, але особливо перші спроби. Десь у глибині відчувала сором за себе: «Ось докотилася, просиш».
Тепер зрозуміла пораду своєї бабусі, яка закарбувалася у пам’яті з дитинства: «Дати завжди легше, чим просити». Справді, коли жертвуєш відчуваєш себе доброю людиною, яка співчуває іншим.
За останній час, коли жебрування стало професію, дещо змінилося ставлення до тих, хто ходить із простягнутою рукою. Адже не хочеться почуватися ошуканою. Під час нашого звернення до громадян, одна пенсіонерка теж пригадала:
— У газеті попереджають, щоб не давати людям зі скриньками, можуть бути шахраї…
Ми заспокоїли обережних пенсіонерів, що працюємо журналістами, назвали свої прізвище (навіть не думали, що для багатьох наші прізвища відомі, бо читають газету. Що теж приємно!) Ми оголошували у «День за днем» про збір коштів на лікуванння Владика.
Шепетівчани дуже співчутливі, більшість відгукувалися на наші звернення. Адже кожна гривня рятує дитину і це найкращий аргумент не залишатися осторонь чужої біди. Хоча? Саме в той момент, коли ти допомагаєш незнайомцям, розумієш, що чужої біди не буває. Якщо ти хоча б якось можеш стати корисним, то робиш це, не дивлячись на внутрішній супротив, як у моєму випадку зі скринькою ходити від магазину до магазину, від однієї людини до іншої.
Всі можуть долучитися до благодійної акції, яка пройде 22 липня.
Залишити відповідь