Учасник АТО захистив своє право у шепетівському суді

17 липня 2018 року Апеляційний суд Хмельницької області залишив без задоволення апеляційну скаргу Державного підприємства «Шепетівське лісове господарство» та без змін рішення Шепетівського міськрайонного суду по справі за позовом У. до Державного підприємства «Шепетівське лісове господарство» про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Так, в березні 2016 року громадянин У. звернувся в суд з позовом до ДП «Шепетівське лісове господарство» зі зменшеними під час розгляду справи в суді позовними вимогами про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. На обґрунтування позовних вимог зазначив, що його звільнення за прогул з 01.12.2014 року було незаконним, оскільки фактично він не допустив прогулу. Після демобілізації з військової служби, яку проходив в зоні АТО, 30.11.2014 року він мав намір продовжити роботу у ДП «Шепетівське лісове господарство» на попередній посаді. Однак, відповідач не допустив його до роботи та повідомив про необхідність надання підтверджуючого документу із зазначенням дати закінчення військової служби, тобто демобілізації. Після отримання відповідної довідки громадянина У. повторно призвали на військову службу. Після звернення до відповідача про виплату заробітної плати, він отримав трудову книжку із записом про звільнення з роботи за прогули.

Рішенням Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 30.03.2018 року позов було задоволено. Стягнуто з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 31 896 (тридцять одна тисяча вісімсот дев’яносто шість) грн. 24 коп. та прийнято відмову позивача від позову в частині поновлення на роботі, провадження в цій частині в справі закрито.

З таким рішенням відповідач не погодився, про що подав апеляційну скаргу.

Як встановлено судом, після демобілізації з військової служби, в кінці листопада 2014 року У. з’явився у відділ кадрів та повідомив про намір звільнитися з роботи у зв’язку з переїздом на інше місце проживання. Однак, заяви про звільнення позивач в той день не подав, оскільки працівник відділу кадрів вказала на необхідність надання ним документу, який би підтвердив дату демобілізації з військової служби. За таких обставин громадянина У. не було допущено до виконання своїх трудових обов’язків, а також від нього не було відібрано заяву про звільнення. Ці обставини в суді підтвердили обидві сторони.

З 03.02.2015 року позивач знову був призваний на військову службу, з якої його демобілізовано 20.02.2016 року, а 22.02.2016 року отримав трудову книжку із записом про звільнення.

26.01.2015 року ДП «Шепетівське лісове господарство» отримало відповідь, в якій вказано про звільнення позивача з військової служби 30.11.2014 року, тобто з 26.01.2015 року підприємству достовірно стало відомо про дату звільнення з військової служби, а 30.01.2015 року відповідач видав наказ про звільнення з роботи за прогули.

ДП «Шепетівський лісгосп» двічі зверталося до профспілкового комітету підприємства з поданням про отримання згоди на звільнення позивача, але згоди не було надано, оскільки останній не з’явився на засідання, відсутні письмові пояснення про причини неявки на роботі та з метою надання йому можливості для адаптації після мобілізації.

30.01.2015 року члени профкому проголосували за надання згоди на звільнення з роботи за прогули. При цьому, обставини, які стали причиною для відмови у звільненні залишилися незмінними, оскільки позивач також був відсутній на засіданні профкому. Таким чином, має місце порушення процедури розгляду профспілковим комітетом подання про звільнення позивача з роботи за прогули.

Вказано, що наказ від 30.01.2015 року про звільнення є нечинним у зв’язку з його скасуванням наказом директора підприємства від 25.05.2016 року про поновлення на роботі.

Наказом від 13.06.2016 року громадянина У. звільнено з роботи з 13.06.2016 року за згодою сторін та внесено відповідний запис до трудової книжки працівника.

Таким чином фактичні обставини справи вказують на те, що сторони погодили між собою питання щодо поновлення позивача на роботі та його подальше звільнення.

Поділитися посиланням: