На Ізяславщині й нині оздоровлюють ветеранів Укрзалізниці

У лінійну лікарню в село Клубівку, що на Хмельниччині, почергово приїжджають пенсіонери-залізничники з усієї України. У перший місяць літа випала черга оздоровлюватися колишнім працівникам Львівської залізниці. А вже у липні двері закладу відчинилися для пенсіонерів із Одещини.

Клубівську лікарню колись звели на пустирі на околиці села. Площа будівлі — 7 тис. кв. м. Провели газ та воду. Мінтранс на початку 2000-х виділив на це 45 млн грн. Тут відкрили хірургічне, урологічне, травматологічне відділення та реанімацію. Попри те що заклад запрацював ще у вересні 2004-го все обладнання діюче та використовується медиками і нині: сучасна клініко-діагностична лабораторія, апарати електросвітолікування, теплолікування та водолікування.

Цокольне приміщення використовують під водолікарняне відділення. У ньому встановлено квант-камеру для лікування захворювань дихальних органів. А взагалі спектр оздоровчих послуг вражає: фітобар, душовий, ванний та масажний зали, лікувальна фізкультура, кабінет аеротеплолікування.

Попри те що їдальня на другому поверсі, аромат страв чути вже на першому:

— Готують дуже смачно, порції такі великі, а раціон вельми різноманітний. Я думаю, що продукти домашні і купляють їх саме в цьому селі, — зауважив ветеран залізниці з міста Тернополя.

Стаціонарне відділення, що розташоване на другому поверсі, нараховує близько півтора десятка двомісних палат, кожна з яких має зручності: туалет та душову кабіну.

— Рівень лікування у Клубівці набагато кращий, ніж в львівських лікарнях. Якість обслуговування, умови, ставлення персоналу — все відмінне, — розповів екс-залізничник.

Чоловік радо запросив нас у свою палату, продемонструвавши умови перебування. Наразі він розділяє їх з колегою-залізничником.

За кілька хвилин на поверсі стало людно, пацієнти почувши про візит журналістів, повиходили зі своїх палат. Перше, що їх цікавило, — чи ми пишемо про негатив?

І неспроста, адже головний та єдиний меценат цього закладу Георгій Кірпа був свого часу їхнім колегою, згодом керівником. Про нього вони плекають виключно теплі спогади, а часи його керівництва і досі вважають проривом у залізничній галузі:

— Мені пощастило працювати з Георгієм Миколайовичем. Якщо коротко його характеризувати — він слів на вітер не кидав. Понад усе дбав про працівників. Все що задумав — виконував. Він був простою людиною з села, яка не мала ні «дядька-високопосадовця», ні штовхачів. Завоював авторитет і збудував кар’єру лише власною працею.

Інша колега Кірпи пані Тетяна, яка працювала завгоспом управління залізниці, також поділилася спогадами про нього:

— Як керівник він був жорсткий, але справедливий. При ньому професія залізничника набула престижу, а залізнична галузь стала синонімом до слова стабільність. Взагалі залізниця споконвіків була державою у державі: свої підприємства, санаторії та лікарні.

Незважаючи на те що заклад залізничний, медичні послуги надають і для жителів Ізяславщини, щоправда платно.

Лінійній лікарні вже 14 років, але стан її приміщень — ідеальний. Персонал каже, що цінують зроблене, тому всіляко підтримують та бережуть заклад.

Поділитися посиланням



Реклама



Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *


Теґи публікації



Вам також може бути цікаво



Читайте у цій рубриці